Одного разу селянин запитав батюшку:
— Скажіть мені правду: Бог є чи нема?
Батюшка почухав потилицю та й каже:
— А бог його знає...
* * *
Пішли монашки на великдень до міста на прогулянку. Один парубок угледів серед них гарненьку та й каже їй:
— Я сьогодні увечері прийду до тебе.
— Іди геть, нечиста сило, пройдисвіте, — випалила монашка, а потім тихше. — А куди ж ти пролізеш, коли у нас такі високі мури довкола. Хіба через отого он клена, що звісив гілля через стіну.
* * *
Монах з ігуменом грають у карти.
— Отче, чи бог всемогутній?
— Всемогутній.
— А чим він покриє козирного туза?
— Та він з тобою, дурнем, і грати не стане.
* * *
На морі буря. Вихор свище, блискавки миготять, хвилі заливають корабель.
— Ну що, батюшко, — питає один з пасажирів, стоячи на палубі, — будемо, мабуть, сьогодні в раю?!
— Боронь боже! — злякався батюшка.
* * *
Люди стояли на колінах у церкві, молилися. Піп обкурював їх ладаном.
Забувши про пляшку, що була в боковій кишені під ризами, піп нахилився і махнув кадилом. Раптом на очах віруючих з-під риз випала пляшка з самогоном, заткнута качаном. Піп не розгубився, суворо поглянув у бік ікони «Тайна вечеря» і сказав:
— Якщо вечеряєте, то вечеряйте, а пляшок сюди нічого кидати!
* * *
В одній церкві дзвонили до вечерні, та щось ніхто не йшов. Набридло дзвонареві вже вистукувати, та й почав він бити на сполох.
Прибігає піп і питає:
— Що це ти калатаєш, мов щось горить?
— Ви ж самі, батюшко, бачите, що ніхто до церкви не йде. Так я оце й дзвоню на пожежу, може, хто прийде.
* * *
У попа зібралась кумпанія. От батюшка розливає горілку у чарки, та все недоливає. А свою налив повну.
— Ой! — скрикнув він, начебно зробив це ненароком.
Всі скоса поглядають, та мовчать. Лише один дяк не розгубився.
— Батюшко, — сказав він, підсовуючи свою чарку, — «ойкніть» і сюди!
* * *
До однієї жінки ходив дяк. Якось приходить він, аж чоловік дома. Вони обідають, і хлопець невеликий коло них. От дяк подивився на хлопця та й каже:
— Поцілуй мене, хлопче, я тобі доброго гостинця дам.
А батько:
— Не цілуй, синку, дяка, бо й у тебе така борода виросте, як у нього!
— Оце вже, тату, неправда, — каже син. — Мати щодня з дяком цілуються, а в них борода й не виросла.
* * *
Піп повчає віруючих:
— Терпіть — у рай вознесетесь.
А сам не терпів. Коли паства мало воздавала грішми, скаржився владиці:
— Дайте сознательную парафію.
* * *
Піп збирав з кожного двору по пуду зерна. Так постановила церковна сходка. Хто давав пуд жита, хто ячменю, хто проса. А в одній хаті, що похилилася на бік від старості та бідності, попові сказали:
— Пробачте, батюшко, у нас зараз нема зерна. Намолотимо на неділі й самі принесемо.
— Та бог з вами, — відповів піп і пішов до другого двору.
Пройшло кілька місяців. І от приходить до попа той селянин, що не дав йому зерна.
- Батюшко, син у мене народився, треба записати й ім'я дати.
— А коли він народився?
— Та на тому тижні.
— Но тому тижні був день святого Пудія. Ото й наречем вашого синочка Пудієм.
Так і ходить десь чоловік з іменем Пудій. А все за те, що батько не дав попові пуда зерна.
* * *
На змаганнях зі стрибків у воду перед спортсменом з Ватикану розступилася вода...
* * *
Священик їде на велосипеді й бачить, що пацан продає газонокосарку. Він зупиняється s запитує:
- Скільки просиш за косарку?
Пацан відповідає:
- Мені аби тільки на велосипед вистачило!
Священик подумав і каже:
- Давай мінятися: я тобі свій велосипед, а ти мені - косарку!
- Годиться! - каже пацан.
Пацан забрав ровера, а священик став пробувати завести косарку. Він
смикнув тросик з десяток разів, але безуспішно. Тоді він підкликав хлопчиська і питає:
- Твоя косарка не заводиться, що з нею?
- Це тому, що на неї потрібно лаятися якнайсильніше, тоді вона заведеться, - відповідає пацан.
- Знаєш, - каже священик, - Я так довго був священиком і вів праведне життя, що напевно навіть не пам'ятаю, як лаятися.
- Hічого! - радісно відповідає пацан, - ви продовжуйте смикати за тросик... Згадаєте!!!
|
[ Вгору ]